Лялька - Страница 2

Вульф був присутній на кожному із сорока шести судових засідань. Упродовж незліченних годин зі свого непомітного місця біля виходу він із байдужим виразом обличчя пильно вдивлявся на лаву підсудних. Вульф мав гарну статуру, обвітрене обличчя, глибокі блакитні очі. Складалося враження, що йому ледь за сорок. Саманта подумала про те, що, напевно, якби не постійне недосипання впродовж місяців і не тягар мовби усього світу, що звалився йому на плечі, то він виглядав би значно привабливішим, хоча, якщо справедливо визнати, то він і так був привабливим.

«Палій», як охрестила його преса, став найплодовитішим серійним убивцею Лондона за всю його історію. Двадцять сім жертв за двадцять сім днів. Кожна жертва була повією віком від п’ятнадцяти до шістнадцяти років. А ще більше уваги до цієї справи привертало недостовірне інформування населення про жорстокі реалії, які відбувалися на вулицях міста. Більшість жертв знаходили, коли вони ще були охоплені вогнем — спалені заживо під впливом сильної дози заспокійливого, і пекельне полум’я знищувало будь-які можливі докази. Однак потім убивства різко припинилися, залишивши поліцію борсатися в цих справах без жодного реального підозрюваного. Упродовж усього розслідування міську поліцію Лондона вщент розкритикували за те, що вона допустила смерть невинних, по суті ще дітей, але потім, через вісімнадцять днів після останнього вбивства, детектив Вульф таки здійснив арешт.

Чоловік на лаві підсудних — Наґіб Халід, пакистанець із британським громадянством, мусульманин, який працював столичним таксистом. Він жив самітником і мав за плечима незначні проблеми із законом, пов’язані з підпалами. Аналіз ДНК, який пов’язав трьох жертв із сидінням у таксі Халіда разом із переконливими доказами детектива Вульфа мали б зробити слухання легким, однак на п’ятий день справа почала тріщати по швах.

Алібі Халіда суперечило свідченням, які Вульф і його команда отримали під час спостереження за підозрюваним. З’явилися також і звинувачення у словесних обра`зах та залякуванні Халіда, поки той був під арештом. Суперечливі висновки судово-медичної експертизи свідчили, що обгорілі матеріали з ДНК не можуть слугувати надійним доказом, а потім голова професійного відділу міської поліції Лондона представила листа, який привернув її увагу. У листі від анонімного колеги, написаному лише за кілька днів до останнього вбивства, ішлося про занепокоєння станом психіки детектива Вульфа та його поведінкою в цій справі. Автор висловлював припущення, що Вульф став «одержимим», «упав у відчай», а також пропонував негайно відсторонити його від справи.

Найгучніша історія у світі несподівано стала ще відомішою. Поліцію звинуватили в тому, що Халіда просто зробили зручним цапом-відбувайлом, аби приховати власний провал. І головний комісар, і його заступники змушені були піти у відставку через жахливе спотворення ситуації, яке відбувалося на їхніх очах, а таблоїди рясніли скандальними історіями про осоромленого детектива: Вульфа підозрювали у зловживанні алкоголем та можливих схильностях до насильства, що призвели до його розлучення. На якомусь етапі зарозумілій адвокатці Халіда зробили зауваження за пропозицію, щоб Вульф та її клієнт помінялися місцями. Упродовж усіх судових слухань Наґіб Халід розгублено спостерігав за виставою, яка розгорталася перед ним, жодного разу не виказавши ані сліду вдоволеної усмішки, перетворившись із демона на жертву.

Вирішальне слухання пройшло так, як і очікувалося. Сторонам захисту та обвинувачення надали змогу виголосити заключне слово, а потім головний суддя дав настанови присяжним: короткий підсумок обмежених доказів, які все ще вважалися переконливими, а також свої поради, зважаючи на заплутаність закону. Потім присяжним дозволили піти, щоб визначитися з вироком, і їх провели поза трибуною для свідків до окремої, у вже знайомій темі поєднання дерева та зеленого кольору, прозаїчно обставленої кімнати. Більше чотирьох із половиною годин дванадцять присяжних за великим дерев’яним столом сперечалися про вирок.

Саманта вирішила, як саме вона голосуватиме, ще багато тижнів тому, і її неабияк здивувало те, що думки решти присяжних так кардинально розділилися. Вона ніколи не дозволяла думці загалу впливати на власні рішення і втішала себе цим, хоча жінка лише зраділа б, якби її голос не долив ще більше пального у вогонь піару, який тепер оточував її магазин — засіб заробітку та радість у житті. Знову і знову повторювалися одні й ті ж аргументи. Потім хтось згадав про свідчення детектива Вульфа і розізлився, коли йому повторили, уже всоте, що вони були неприйнятними, і саме тому їх і не брали до уваги.

Час від часу Стенлі закликав до голосування, після якого судді через пристава передавали записку зі словами, що вони й досі не дійшли одностайного рішення. З кожним наступним голосуванням під тиском зростаючої більшості здавалася ще одна людина, аж доки, за лічені хвилини до п’ятої, вони змогли досягнути більшості десяти до двох, які були в меншості. Стенлі неохоче передав приставу записку з таким рішенням, і вже за десять хвилин чоловік повернувся, щоб супроводжувати присяжних до судової зали.

Коли Саманта поверталася на своє місце біля лави підсудних, то відчувала на собі погляд кожної пари очей. У кімнаті було тихо, й жінку дратував і бентежив кожний її крок на височенних підборах, бо стукіт відлунювався кімнатою. На щастя, коли всі дванадцять присяжних одночасно займали свої місця, його перекрив скрип підлоги, заглушивши її незначне, у порівнянні, порушення тиші.