Лялька - Страница 28

Розділ 9

Понеділок, 30 червня, 2014 [6.15]

Едмундс підняв до світла дві крихітні пляшечки. На одній було зазначено: «Бризки рожевого», а на іншій — «Шервуд». Навіть після трьох хвилин їхнього ретельного перегляду, два відтінки лаку для нігтів здавалися абсолютно ідентичними.

Він стояв у відділі косметики, котрий займав чималу частину першого поверху в «Селфріджс» і більше скидався на лабіринт. Хаотично розставлені полиці здавалися архіпелагами в океані, першою лінією оборони, яка стримувала всю силу навали покупців, котрі заполонили Оксфорд-стрит, і відфільтровувала їх магазином. Безцільно блукаючи між полицями з підводками для очей, помадами та гелями для сяйва обличчя, яких купувати не збирався, Едмундс проходив повз таких само розгублених людей, які відстали від своїх супутників.

— Я можу вам допомогти? — запитала, убрана в усе чорне, блондинка з бездоганним макіяжем.

Товстий шар тонального крему не зміг приховати зневажливої посмішки, яка з’явилася на її обличчі, коли жінка помітила скуйовджене волосся Едмундса та його пурпурові нігті.

— Я візьму обидва, — радісно промовив він, розмазуючи їй по руці пурпурові блискітки, коли передавав пляшечки з лаком.

Жінка улесливо всміхнулася і пішла назад на інший бік своєї імперії, щоб виставити Едмундсу грабіжницький рахунок.

— Мені подобається «Шервуд», — сказала вона йому, — але я обожнюю «Бризки рожевого».

Едмундс глянув на дві однакові пляшечки, які патетично стояли на дні глибокого паперового пакета, якого вона передала йому. Він переконався, що поклав квитанцію прямісінького до свого гаманця, у надії, що зможе повернути покупку назад, а якщо ні, то це означало, що він просто викинув половину бюджету на мінеральний лак для нігтів.

— Чи можу я сьогодні допомогти вам іще з чимось? — запитала жінка, знову ставши такою ж відстороненою, як і раніше, щойно транзакцію було завершено.

— Як мені звідси вийти?

Увійшовши більше двадцяти п’яти хвилин тому, Едмундс утратив вихід з поля зору.

— Прямуйте до ескалаторів, а потім справа, попереду від вас, побачите двері.

Підійшовши до ескалаторів, Едмундс усвідомив, що лише зіткнувся з іще одним відділом із такими ж загрозливими ароматами. Він прикинувся, що повернувся до відділу косметики з трьох різних причин, а потім почав власну марну спробу вибратися з магазину.

Таке неочікуване відхилення на звичному шляху додому сталося через розвиток у справі того ранку. Щойно криміналісти закінчили огляд на місці злочину, у неділю вранці «Ляльку» перевезли до судової лабораторії. Зважаючи на важливість збереження під час перевезення точної пози та висоти, на якій розташовувалася кожна окрема частина тіла, це виявився достатньо копіткий процес. Незліченні тести, огляди та прості збори розтяглися на всю ніч, однак зрештою, об 11 ранку в понеділок, Бакстер і Едмундсу дозволили оглянути тіло.

Коли нічне марево місця злочину розсіялося і химерний труп опинився під флуоресцентним світлом криміналістичної лабораторії, моторошне видовище стало ще бридкішим: неакуратно відрубані шматки плоті повільно розкладалися в прохолодній оглядовій кімнаті. Товсті стібки, які поєднували їх між собою, у перебільшеній атмосфері погано освітленої квартири видавалися чимось потойбічним, однак тепер виглядали лише жорстоким спотворенням.

— Як просувається справа? — запитав Джо.

Цей судовий медичний експерт нагадував Едмундсу буддистського монаха, бо мав на поголеній голові єдину прядку волосся.

— Фантастично, щойно закінчили, — саркастично відповіла Бакстер.

— Аж так добре? — всміхнувся чоловік, який вочевидь звик до такого і, здавалося, радше насолоджувався роздратуванням Бакстер. — Можливо, це допоможе.

Він передав їй прозорий пакет для речових доказів із масивним перснем.

— Моя відповідь знову «ні», — сказала Бакстер, і Джо розсміявся.

— Це з чоловічої лівої руки. Частковий відбиток, не належить жертві.

— Тоді чий він? — запитала Бакстер.

— І гадки не маю. Може, чийсь, а може, й ні.

Захват Бакстер згас.

— Маєш щось, із чого ми можемо почати?

— Він, — брови Бакстер поповзли вгору, — чи вона, — пауза, — точно мали пальці.

Едмундс, сам того не бажаючи, фиркнув і, коли Бакстер глянула на нього вбивчим поглядом, спробував приховати це кашлем.

— Не хвилюйся, далі більше, — сказав Джо.

Він вказав на темношкіру чоловічу ногу, на якій був великий операційний шрам. Джо підніс до світла рентгенівський знімок. На вицвілому скелеті виднілися два довгих яскраво-білих стержні, що вирізнялися із загальної картини.

— Пластини та гвинти, які підтримують велику стегнову кістку, малу стегнову кістку та саме стегно, — пояснив Джо. — Це серйозна операція. «Ми оперуємо? Чи ампутуємо?» — аж настільки серйозна. Хтось точно мав це запам’ятати.

— Чи є на цих штуках серійні номери чи щось таке? — запитала Бакстер.

— Я, звісно, перевірю, але не так важливо, чи можна їх відстежити чи ні, усе залежатиме від того, як давно цю операцію зробили, а цей шрам видається мені старим.

Поки Бакстер разом із Джо вивчали рентгенівський знімок, Едмундс став навколішки, щоб ближче роздивитися праву жіночу руку, яка, з того, що він пам’ятав, і вказувала так моторошно на відображення у склі. Кожний із п’яти ідеально нафарбованих нігтів був покритий мерехтливим у темряві, пурпуровим лаком.