Лялька - Страница 42

— Дуже вам дякую, я ціную вашу допомогу. Вам також. До побачення.

Едмундс поклав слухавку саме тієї миті, коли Бакстер повернулася до офіса після зустрічі з Ґарландом. Він боляче вщипнув себе за ногу під столом, аби бути впевненим, що не посміхатиметься, коли вона підійде.

Бакстер ненавиділа, коли він усміхався.

Вона сіла за свій комп’ютер, голосно фиркнула й почала витрушувати собі в долоню крихти з клавіатури.

— Хай би що то було, ти їв хоча б щось? — випалила раптом вона.

Едмундс вирішив не згадувати, що був надто заклопотаний, щоб пообідати і що Бакстер тримала рештки батончика зі злаків, яким сама ж і снідала. Вона глянула на Едмундса, який із напруженим виразом обличчя терпляче спостерігав за нею. Здавалося, він міг будь-якої миті вибухнути від хвилювання.

— Гаразд, розповідай, — зітхнула вона.

— «Коллінс і Гантер». Це сімейна юридична фірма, розташована в Сюрреї, має кілька філій та партнерів по всій країні. У них є давня традиція дарувати своїм працівникам персні… — Едмундс витягнув пакетика для речових доказів, у якому лежав масивний платиновий перстень, — … ось такий от коштовний перстень, після п’яти років роботи.

— Упевнений? — запитала Бакстер.

— Так.

— Не думаю, що таких знайдеться надто багато.

— Щонайбільше двадцять чи тридцять, згідно зі словами пані, з якою я розмовляв. Сьогодні вона надішле мені детальний перелік прізвищ із контактними даними.

— Саме час нам відпочити, — усміхнулася Бакстер.

Едмундс був уражений тим, як вона змінювалася, коли раділа.

— Як усе пройшло з Ґарландом?

— Він хоче, щоб ми вбили його. Щось питимеш?

Пропозиція Бакстер приготувати для нього якийсь напій затьмарила її несподівану відповідь. Раніше такого ніколи не траплялося, тому Едмундс запанікував.

— Чаю, — відповів він.

Едмундс ненавидів чай.

Уже за п’ять хвилин Бакстер повернулася до їхнього спільного столу й поставила перед ним чашку чаю з молоком. Вочевидь, вона забула (а може, ніколи й не прислухалася), що Едмундс мав алергію на лактозу. З перебільшеним захватом він прикинувся, що зробив ковток.

— О котрій має повернутися Сіммонс? — запитала вона. — Мені потрібно обговорити з ним ситуацію з Ґарландом.

— Здається, о третій, — відповів Едмундс і, згадавши щось, розгорнув записник. — Твоє запитання мені дещо нагадало. Коли ти була на виїзді, тобі дзвонили. Єва Чемберс. Сказала, що у тебе є її номер.

— Дзвонила Єва? — запитала Бакстер, спантеличена дзвінком дружини Чемберса.

— Вона здалася мені стривоженою.

Бакстер відразу ж схопилася за мобільник. Не маючи можливості поговорити наодинці, оскільки Едмундс сидів лише у двох футах від неї, вона підвелася і перейшла до вільного столу Чемберса. На дзвінок відповіли після другого гудка.

— Емілі, — у голосі чулося полегшення.

— Єво? Усе гаразд?

— О так, упевнена, що гаразд, люба. Я просто непокоюся, наче дурнувата стара шкапа. Просто… Учора я отримала твоє повідомлення.

— О, вибач за це, — зніяковіло промовила Бакстер.

— Не переймайся. Мені здалося, що наприкінці ти щось наплутала, однак потім минулої ночі Бен не повернувся додому.

Бакстер це ще більше спантеличило.

— Не повернувся додому звідки, Єво?

— Та ж із роботи, люба.

Бакстер випросталася, раптом стривожившись, і ретельно обмірковувала свою відповідь, щоб не надто засмутити привітну жіночку на іншому кінці телефону.

— Коли ви повернулися з відпустки? — невимушено запитала Бакстер.

— Учора вранці, і поки я добиралася додому, Бен уже поїхав на роботу. Ані їжі в холодильнику, ані записки з привітанням… Що за чоловік?

Єва напружено засміялася. Бакстер потирала голову. Щоразу, коли Єва відкривала рота, Бакстер ще більше заплутувалася, а тому намагалася не сперечатися з нею.

— Гаразд, чому ти повернулася додому пізніше за Чем… за Бена?

— Перепрошую, любонько. Я не розумію.

— Коли Бен повернувся з відпустки? — Бакстер уже майже кричала.

На іншому кінці лінії запала довга пауза, а потім, охоплена смутком, Єва хрипло прошепотіла:

— Він не їздив у відпустку.

Запала приголомшлива тиша, і поки Бакстер силкувалася зібратися з думками, Єва почала плакати у трубку. Чемберса не було вже більше двох тижнів, а цього навіть ніхто не помітив. Бакстер відчула, як її серце шалено забилося в грудях, а в горлі пересохло.

— Думаєш, що з ним щось трапилося?

— Упевнена, що з ним усе гаразд, — непереконливо промовила Бакстер. — Єво?

Відповіддю їй став лише віддалений плач.

— Єво, мені потрібно знати, чому Бен не поїхав із тобою у відпустку… Єво?

Вона втрачала її.

— Бо він безперестанку торочив про це, — якомога життєрадісніше продовжила Бакстер. — Показував мені фотографії будинку твоєї сестри на пляжі та ресторан на стовпах. Він із таким нетерпінням чекав цієї поїздки, хіба не так?

— Так, люба, чекав. Але того ранку, коли ми мали вилітати, він мені зателефонував. Я вже спакувала всі речі й чекала на нього. Бен поїхав на зустріч із лікарем Семі. Спочатку для того, щоб забрати свої ліки, однак закінчилося все тим, що його залишили «під наглядом» у лікарні. Наступного дня він надіслав мені повідомлення, що з ним усе гаразд і що він повертається на роботу.

— Що він ще казав?

— Сказав, що кохає мене і що останньої миті в нього виникли якісь проблеми з ногою. Не хотів засмучувати мене. Звісно ж, я сказала, що залишаюся, однак він був непохитним і наполягав, що краще мені поїхати самій, аніж просто викинути гроші на вітер. Ми навіть посварилися через це.