Лялька - Страница 60

Під ненадійним на вигляд містком у воді відкривалася величезна порожнеча, яка безупинно засмоктувала водосховище в темряву внизу так, немов із Землі витягли величезну пробку, і мовби хотіла затягти останній шматок башти в безодню. Перед тим, як почати зворотну подорож, Вульф і Фінлі трохи помилувалися пейзажем.

Вульф голосно позіхнув і випрямився, не впевнений у тому, де вони знаходилися.

— Пізно заснув учора? — запитав Фінлі, силкуючись не порушувати обіцянки не лаятися, коли на світлофорі попереду нього нахабно проштовхнулося якесь «ауді».

— Якщо чесно, минулої ночі я не дуже добре спав.

Фінлі глянув на друга.

— То що ти тут і досі робиш, друзяко? — запитав він. — Просто йди. Сядь на літак і лети.

— Куди? Моє обличчя вліпили чи не в кожну газету на планеті.

— Ну, не знаю, тропічні ліси Амазонії, австралійські пустелі. Зможеш перечекати.

— Я ні, так не можу, бо потім решту життя доведеться озиратися через плече.

— А життя-то може виявитися не таким уже й довгим.

— Якщо ми впіймаємо його… усе скінчиться.

— А якщо ні?

Вульф знизав плечима. У нього не було на це відповіді. Засвітився зелений, і Фінлі рушив.

***

Коли Андреа повернулася до редакції, її зустріли гучними оваціями. Люди поплескували її по спині та бурмотіли поздоровлення, коли вона проходила повз них до свого столу. Вона усвідомлювала, що її блузка й досі заляпана фальшивою кров’ю вже мертвого чоловіка, попри всі намагання відтерти її у вбиральні відділення невідкладної допомоги.

Вона дуже хвилювалася про Рорі, адже він мусив залишитися у лікарні для періодичного промивання ран, щоб нейтралізувати кислоту, що навіть через вісім годин після того, що сталося, роз’їдала його плоть. Лікар попередив її, що Рорі, ймовірніше за все, втратить великий палець на правій руці, а окрім цього, могли постраждати й більш віддалені нерви, які відповідали за керування вказівним.

Неочікувані аплодисменти неодночасно й зніяковіло затихли. Андреа сіла. На екранах під стелею, уже всоте за день, у сповільненому режимі транслювали запис того, як Ґарланд горів живцем. Камера, яку Рорі впустив на підлогу, усе зафільмувала, а тріщина в лінзі ще й чудово обрамлювала кадр. Із раптовою огидою вона відвернулася й помітила написану від руки записку, яку для неї залишив Елайджа:

«Мої вибачення. Мусив іти. Справжній запис убивства: геніально! У понеділок вранці зустріч, щоб обговорити майбутнє, — ти заслужила. Елайджа».

Незрозуміле повідомлення могло означати лише те, що він планує запропонувати їй постійну посаду в штаті, про яку вона завжди мріяла, однак, замість захоплення, Андреа відчула порожнечу. Вона неуважно взяла на таці з поштою коричневий конверт й відкрила його. З нього на стіл щось випало. Андреа оглянула маленьку металеву смужку, а потім витягла фотографію, на якій вони з Рорі виходили з «МЕ London».

«Якщо ви не гратимете за правилами, я теж не буду», — прочитала вона вголос.

Андреа витягла телефон і надіслала повідомлення Бакстер. Хоча цей другий лист від убивці й був величезною новиною і тільки ще більше підтвердив її права на історію, жінка вклала вміст конверта назад і замкнула в шухляді.

Більше в цю гру вона не гратиме.

***

Посеред дерев’яного столу з «Ікеа» стояло кілька нестійких свічок, і це було водночас і романтично, і ризиковано, адже могло спричинити пожежу. Тіа затримувалася, щоб зачинити салон, а тому Едмундс повернувся додому раніше за неї й відразу ж почав готувати вечерю. Коли вона повернулася додому, то була в захваті від того, що він доклав стільки зусиль, тому поклала до морозильника порцію напівфабрикатів, яку купила для себе дорогою додому. Розпалені білим вином і десертом «Вейтроус», вони насолоджувалися спільним вечором, як робили це ще до переведення Едмундса.

До того як піти з роботи, Едмундс роздрукував купу старих справ, які планував переглянути після того, як Тіа піде спати. Він заховав їх угорі на кухонних шафках, де Тіа зі зростом у п’ять футів ніколи не змогла б їх знайти, однак навіть із плином часу геть забув про них, аж доки розмова не зайшла про його роботу.

— Ти був там? — запитала Тіа, несвідомо погладжуючи випуклий животик. — Коли той бідолашний…

— Ні.

— Але твій бос була. Я чула, як заступник комісара згадувала її ім’я.

— Бакстер? Вона не те, що мій бос. Вона… Хоча гадаю, можна й так.

— То над чим ти працював, коли все це трапилося?

Вочевидь, Тіа намагалася виявити інтерес до його роботи. Хоча вся інформація була конфіденційною, Едмундс навіть подумати не міг, щоб відштовхнути наречену, тому вирішив розповісти найменш важливі аспекти розслідування, які могли б відволікти її від його ролі в команді.

— Бачила в новинах фотографії «Ляльки»? Права рука належала жінці.

— Кому?

— Саме це я й намагаюся з’ясувати. Її нігті нафарбовані двома відтінками лаку, і я вважаю, що це ключ до її впізнання.

— Два відтінки на одній руці?

— Великий та ще три пальці були нафарбовані відтінком під назвою «Розламана цукерка», а останній — якимось іншим.

— Ти й справді вважаєш, що лак для нігтів зможе підказати, ким була жінка?

— Це все, що в нас є, — знизав плечима Едмундс.

— Це ж мав бути якийсь особливий лак, правда? — запитала Тіа. — Я мала на увазі, щоб хоч якось допомогти.

— Особливим?

— Ага, як-от у салон раз на тиждень приходить одна зверхня дама, щоб зробити манікюр, і Шері доводиться замовляти матеріали спеціально, тому що той лак містить справжні блискітки золота чи ще якийсь мотлох.