Лялька - Страница 9

Він сьорбнув іще один ковток гарячої кави і відштовхнув чашку подалі, поки ще не встиг обпектися. Бакстер і Едмундс підвелися, щоб піти. Едмундс усміхнувся й подав начальнику в’язниці руку.

— Дякую, що витратили свій час на розмову з нами, — почав було він.

— Цього досить, — фиркнула Бакстер і вийшла.

Едмундс розгублено прибрав руку й пішов услід за нею, дозволивши автоматичним дверям зачинитися за собою. За мить до того, як вони мали зачинитися, Бакстер увірвалася назад до кабінету з останнім запитанням.

— От же лайно. Ледь не забула. Коли Халід покидав в’язницю, ви точно впевнені, що його голова була на місці?

Начальник в’язниці недовірливо кивнув.

— Ага.

***

Конференц-залу у відділі розслідування вбивств та інших серйозних злочинів наповнювали звуки «Good Vibrations» гурту «The Beach Boys». Вульфу зажди краще працювалося під музику, одначе було ще надто зарано, щоб відриватися на повну силу, не потурбувавши при цьому забагато людей.

Тепер він був одягнений у зім’яту сорочку, темно-сині штани та єдину пару черевиків — «оксфорди» ручної роботи від «Loake» були одночасно і доволі нехарактерною для Вульфа покупкою, і найбільш виваженим рішенням із усього, що він коли-небудь робив. Він майже не пам’ятав часів до них, коли наприкінці дев’ятнадцятигодинної зміни вже майже накульгував, а після кількох годин сну знову мусив сковзнути ногами в те саме незручне взуття.

Не помітивши, як на столі поруч із ним блимнув телефон, Вульф збільшив гучність. У кімнаті, де могло б розміститися три десятки людей, він був сам. Нею користувалися так рідко, що тут і досі пахло новим килимом, хоча приміщення переобладнали ще рік тому. Всю стіну займало непрозоре вікно, яке приховувало за собою головний офіс.

Детектив підняв зі столу ще одну фотографію, беззвучно підспівуючи у такт музиці та пританцьовуючи біля великої дошки попереду. Щойно причепивши останню фотокартку на місце, він відійшов, щоб оцінити свою роботу: збільшені фотографії різних частин тіла накладалися одна на одну, створюючи дві величезні версії моторошної постаті: перша — вигляд спереду, друга — позаду. Він знову уважно глянув на воскове обличчя, сподіваючись, що не помилився, і що тепер, знаючи, що Халід нарешті мертвий, матиме змогу спати трохи спокійніше. На жаль, відколи Бакстер поїхала до в’язниці, вона ще й досі не зателефонувала, щоб підтвердити його підозри.

— Доброго ранку, — промовив позаду нього знайомий голос із грубим шотландським акцентом.

Коли його напарник зайшов до кімнати, Вульф відразу ж припинив танцювати і зменшив гучність радіо. Детектив сержант Фінлі Шоу працював у цьому відділі найдовше серед усіх. Від цього чоловіка, що вмів наганяти людям страх, постійно несло сигаретним димом. Йому було п’ятдесят п’ять. Обличчя Фінлі було обвітрене, а ніс, не раз зламаний, так і не вправили на місце.

Так само, як Бакстер успадкувала Едмундса, відколи Вульф повернувся до роботи після «інциденту», Фінлі отримав обов’язки його няньки. У них була невисловлена домовленість, що Фінлі, котрий уже готувався вийти на пенсію, дозволить Вульфу грати першу скрипку в більшості справ, а сам лише кожного тижня підписуватиме для нього звітні папери.

— Хлопче, та у тебе обидві ноги ліві, — проскреготів Фінлі.

— Ну, я більше співак, — виправдовуючись, промовив Вульф, — ти ж знаєш.

— Ні. Я не про це… — Фінлі пройшов до стіни та вказав на фотографію, яку Вульф щойно причепив на дошку… — у тебе обидві ноги ліві.

— Ага.

Вульф покопирсався в купі фотографій з місця злочину і зрештою-таки знайшов правильну.

— Ти ж знаєш, інколи я роблю таке, лише для того, щоб ти відчув, що ще потрібен мені. Фінлі посміхнувся.

— Ну, звісно.

Вульф замінив фотографії, і двоє чоловіків уважно роздивлялися страхітливий колаж.

— У мене був схожий випадок у сімдесятих: Чарльз Тенісон, — промовив Фінлі.

Вульф знизав плечима.

— Він залишав частини тіл: ногу тут, руку там. На перший погляд здавалося, що то просто випадкові місця, але це було не так. Кожна з частин мала визначальну рису. Він хотів, щоб ми знали, кого він убив.

Вульф підійшов ближче, щоб показати щось на стіні.

— У нас на лівій руці перстень та операційний шрам на правій нозі. Не надто й розгуляєшся.

— Буде більше, — глибокодумно промовив Фінлі. — Той, хто не залишає краплі крові після такої різні, не залишатиме й персня випадково.

Хоча думки Фінлі змушували замислитися, Вульф оцінив їх оригінально — голосно позіхнувши йому в обличчя.

— Кави? Мені все одно треба перекурити, — сказав Фінлі. — Біла та два?

— Як ти ще досі цього не вивчив, — зауважив Вульф, коли Фінлі заквапився до дверей. — Дуже гарячий, подвійний, дієтичний мокіято з карамельним сиропом без цукру.

— Біла та два, — закричав Фінлі і, виходячи з конференц-зали, майже зіштовхнувся з Ванітою — заступником комісара.

Вульф упізнав модно одягнену індійку за її звичним виглядом по телебаченню. Вона також була присутньою на одній із численних співбесід та оцінювань, котрі він мусив пройти, щоб відновитися на службі. Із того, що пам’ятав Вульф, Ваніта виступала проти. Він надто пізно відступив до дошки, і вона зупинилася біля дверей, щоб поговорити з ним:

— Доброго ранку, детективе.

— І вам того ж.

— Тут наче побував флорист, — промовила вона.

Вульф спантеличено озирнувся на моторошний колаж на стіні позаду, а коли знову глянув на жінку, то зрозумів, що вона вказувала на головний офіс, де на столах і шафках були розставлені десятки неймовірних букетів.