Лялька - Страница 113

113

***

Вульф потягнувся до кишені й витягнув шнурки. Він склав їх удвічі для міцності, смикнув переможеного супротивника за голову й міцно намотав їх йому на горло. На останньому викиді адреналіну Массе несамовито смикнувся й потягнув голову вбік.

— Ти лише ускладнив усе для себе, — сказав Вульф до чоловіка, який корчився від болю.

Під столом він помітив чорнильну ручку й підвівся, щоб підняти її.

— То скажи мені, — промовив Вульф, спльовуючи на підлогу кров Массе, коли спокійно повертався із закривавленою зброєю в руках, — якщо ти Диявол, тоді хто я?

Массе марно намагався відповзти, коли Вульф схилився над ним і без вагань встромив ручку в його праву ногу, відтворюючи рану, яку він наніс Бакстер. Массе застогнав від болю, і Вульф заглушив його стогін, потягнувши шнурки навколо його шиї назад і затягнувши так міцно, як тільки дозволяло його пошкоджене плече.

Насолоджуючись звуками відчайдушного лепету, він відчував марні спроби боротися з наростаючою слабкістю. Він бачив, як в очах Массе лускають кровоносні судини, і потягнув ще сильніше, аж доки від зусиль у нього не почали тремтіти руки.

— Вульфе! — закричала Бакстер, яка надто мляво вовтузилася з ключами, оскільки її пальці були вже не такими рухливими. Кімната кружляла.

— Вульфе! Зупинись!

Засліплений гнівом, він її навіть не почув. Вульф дивився на Массе, в очах якого повільно згасало життя. Це вже був не самозахист, а страта.

— Досить!

Почулося різке клацання, і Бакстер підняла пістолет, прицілюючись йому у груди. Вульф недовірливо витріщився на неї, а потім глянув на закривавлене тіло попереду себе так, неначе бачив її вперше.

— Я сказала — досить.

Розділ 37

Понеділок, 14 липня, 2014 [12.12]

Бакстер знала, що була на межі життя і смерті. Її шкіра на дотик була холодною та липкою, а з кожною хвилиною її починало нудити дедалі більше. Їй вдалося схилитися на трибуну для свідків і тримати Вульфа на прицілі. Бакстер була не впевнена, що може вірити хоч у щось із того, що знала раніше. Коли Вульф відійшов від Массе, то витріщився на скаліченого чоловіка біля своїх ніг, так був вражений своєю жорстокістю.

Бакстер бачила, що Массе непритомний, але живий. Із того місця, де вона сиділа, їй було видно, як піднімаються та опускаються його груди з кожним подихом повітря крізь його розтрощене обличчя, і чула, як кров забруднює його важке дихання. Хоча він і заслужив такі страждання, усе ж було неможливо не поспівчувати понівеченому тілу, яке лежало обличчям до підлоги судової зали.

Добре, що все закінчилося до того, як Вульф прикінчив його.

Неподалік почулися крики, вирвавши Вульфа з оціпеніння. Він рвонувся до Бакстер.

— Не чіпай мене! — закричала вона.

Здавалося, вона боялася його, і він бачив, що вона тримає палець на спусковому гачку.

Вульф підняв руки так високо, як тільки міг.

— Я можу допомогти, — сказав він, здивований її реакцією.

— Не підходь.

Вульф зрозумів, що його рукава просякнуті темно-червоною кров’ю.

— Ти боїшся мене? — його голос обірвався, коли він запитав.

— Так.

— Це… Це не моя кров, — запевнив він її.

— Гадаєш, від цього стало краще? — недовірливо запитала Бакстер.

Вона починала ковтати слова.

— Поглянь, що ти накоїв! — вона вказала на чоловіка, який помирав у кутку. — Ти чудовисько! — прошепотіла вона.

Вульф витер з очей кров Массе.

— Лише тоді, коли мушу ним бути, — сумно промовив він.

Його очі блискотіли, коли він силувався тримати руки піднятими.

— Я б ніколи не нашкодив тобі.

Бакстер із гіркотою засміялася.

— Ти вже це зробив.

Вульф виглядав ображеним, і вона відчувала, як зникає її рішучість.

Десь у будівлі почувся гучний вибух, поки озброєна оперативна команда продовжувала обшук.

— Сюди! — закричала вона, лише відчайдушно прагнучи, щоб усе швидше скінчилося.

Її повіки тремтіли, коли вона намагалася зосередитися.

— Мені потрібна правда. Це ти зробив? Це ти нацькував Массе на всіх цих людей?

Вульф вагався.

— Так. Того дня, коли померла Анабель Адамс, — визнав він. — Я почав розслідування після того, як мене відновили, однак не думав, що це було насправді! Я забув про все, аж доки не побачив списка два тижні тому, — він зустрівся поглядом із Бакстер. — Я припустився жахливої помилки, але намагався все виправити. Я ніколи не хотів цього.

Бакстер опустилася на підлогу. Її дихання різко сповільнювалося.

— Ти мав сказати щось, — її голос був повільним, а пістолет усе важчав і опускався.

Рука похитнулася, коли вона боролася із собою, щоби втримати вагу.

— Ти міг прийти до мене.

— Як я міг? Як я міг сказати тобі, що це моїх рук справа? — з кожним словом Вульф виглядав ще гірше, аніж на тому славнозвісному фото з Елізабет Тейт. — Я зробив це з тими людьми, нашими друзями, — здавалося, його нудило від калюжі крові, в якій сиділа Бакстер. — Що я зробив це з тобою?

По щоці Бакстер скотилася самотня сльоза. У неї не було сил приховувати це від нього, і вона дозволила їй упасти на закривавлену підлогу.

— Мене відсторонили від справи, — сказав Вульф, — можливо, підозрювали. Я думав, що буду корисним для команди, і я знав, що можу його знайти, — сказав він, вказуючи на Массе, — я вже зробив основну роботу.

— Я хочу тобі вірити… але… але…

Тіло Бакстер зрештою здалося. Пістолет випав з руки їй на коліна, і вона сповзла вбік.

113