Лялька - Страница 48

— Не з такими, — сказав Едмундс.

Коли Едмундс уперто наполягав на своєму, Фінлі та Бакстер ніяково засовалися на стільцях.

— Годі! — закричав Сіммонс. — Ти й досі тут на випробувальному терміні. Дякую, що нагадав. Незалежно від того, хто няньчитиме Джареда Ґарланда, вбивця все одно спробує дістатися до нього в суботу. А от Ґарланд не дасть згоди на нашу участь, якщо тільки нянькою йому не стане Бакстер.

— Бакстер, швидко ознайом Вульфа зі своїми справами. Дякую всім вам за головний біль. А тепер ідіть.

Після закінчення наради Едмундс підійшов поговорити з Бакстер.

— Ти малий покидьок, — зашипіла вона на нього. — Яка муха тебе вкусила?

— Я…

— Для мене це дуже важливо, а ти все ще більше ускладнюєш, ставлячи під сумнів мої здібності та осоромивши мене перед босом.

Бакстер помітила, що Вульф затримався біля виходу, чекаючи можливості поговорити з нею наодинці.

— Знаєш, чим ти будеш займатися решту дня? — запитала вона Едмундса.

— Так.

— Тоді зможеш пояснити це йому.

Вона підвелася й вилетіла з кімнати, навіть не звернувши уваги на Вульфа. Едмундс ніяково всміхнувся йому.

— Як там справи з лаками для нігтів? — запитав Вульф.

***

Вульф зателефонував медексперту, щоб дізнатися, чи не знайшли вони раптом чогось нового стосовно трьох частин тіл невідомих жертв. Йому відповіли, що вони все ще проводять аналізи і не мають для нього нічого вартісного. Рано чи пізно Вульфу потрібно було їхати до Пекгему, щоб зустрітися з Ендрю Фордом, однак він чекав можливості поговорити з Бакстер до того, як вона піде з офіса.

З якоїсь причини Едмундс несподівано з’явився в кінці його столу і не йшов, навіть попри те, що Бакстер була в кабінеті Сіммонса впродовж тридцяти п’яти хвилин, а її стіл залишався вільним. Едмундс намагався зав’язати розмову, однак Вульф був надто неуважний, спостерігаючи за ними, щоб по-справжньому звернути на нього увагу.

— У мене є ідея, — сказав Едмундс. — Наш убивця — методичний, винахідливий та розумний. Він ще жодного разу не спіткнувся. Тому мені спало на думку, що він уже робив подібне раніше. Подумай-но: він так удосконалив своє мистецтво…

— Мистецтво? — із сумнівом запитав Вульф.

— Саме так він це і бачить. Без сумніву, ці вбивства жахливі, як і будь-які інші, однак відверто кажучи, вони вражають.

— Вражають? — фиркнув Вульф. — Едмундсе, ти що, вбивця? — запитав він із серйозним виразом обличчя.

— Я хочу переглянути старі справи, — це привернуло увагу Вульфа, — пошукати незвичайний почерк, убивства, здавалося б, недоступних жертв, ампутації, розчленування. Десь поза цією справою він точно наслідив.

Едмундс сподівався, що Вульф підтримає його, можливо, навіть буде вражений його міркуваннями. Натомість, той розізлився.

— Наразі лише четверо з нас працюють над справою. Четверо! І все. Ти і справді вважаєш, що ми можемо відпустити тебе шукати голки в копиці сіна, коли тут гинуть люди?

— Я… Я лише намагаюся допомогти, — забурмотів Едмундс.

— Просто виконуй свою роботу, — випалив Вульф, підвівшись, і пройшов через увесь офіс, щоб перехопити Бакстер, яка тільки-но вийшла від Сіммонса.

— Агов, — сказав він.

— Нічого не сталося.

Бакстер тримала в руках якусь папку і, пройшовши повз нього, попрямувала до свого столу.

— Якщо це з приводу минулої ночі…

— Ні.

Коли вони проходили повз конференц-залу, Вульф схопив Бакстер за зап’ясток та затягнув усередину, викликавши цим здивовані погляди у тих, хто сидів неподалік.

— Гей! — вигукнула Бакстер.

Вульф зачинив двері.

— Мені шкода, що минулої ночі я пішов. Нам досі є що обговорити. Вона просто зводить мене з розуму… Мені не слід було кидати тебе з нею. Вибач.

Бакстер виглядала нетерпеливою.

— Пам’ятаєш ту частину, коли я сказав, що ти красива, розумна та…

— Неймовірна, — самовдоволено всміхаючись, нагадала вона йому.

— Неймовірна, — кивнув Вульф. — Їй це не сподобалося, правда ж?

Бакстер усміхнулася ще ширше.

— Ні. Не сподобалося.

— То дозволь мені допомогти тобі з Ґарландом. Я не можу більше сидіти з Едмундсом. Кілька хвилин тому він спробував нафарбувати мені нігті!

Бакстер засміялася.

— Ні, однак усе одно дякую.

— Годі тобі, ти — бос. Я робитиму все, що скажеш.

— Ні. Тобі варто зменшити прагнення все контролювати. Ти чув Сіммонса: він готовий відсторонити тебе будь-якої миті. Просто відступи.

Здавалося, Вульф був у відчаї.

— Перепрошую, — сказала Бакстер, намагаючись вийти з кімнати.

Вульф не відходив від дверей.

— Ти не розумієш. Я мушу допомогти.

— Перепрошую, — наполегливіше сказала вона.

Вульф спробував вихопити в неї з рук папери. Пластикова папка скрутилася і, ставши ніби перепоною між ними, під натиском затріщала. Вона вже бачила Вульфа таким раніше, під час розслідування вбивств «Палія», коли цілковито втратила його через одержимість, коли він уже не міг відрізнити друга від ворога.

— Від… пусти… Натане.

Бакстер ніколи не називала його на ім’я. Вона знову спробувала витягти з його рук документи на Ґарланда, однак не змогла. Усе, що вона мала зробити, це покликати на допомогу, і до кімнати увірвалися б з десяток поліціянтів, а Вульфа відсторонили б від справи. Вона думала, чи не припускається раптом помилки, дозволяючи цьому тривати й далі, ігноруючи знаки. Єдине, чого вона хотіла, — це допомогти йому, однак це стало останньою краплею.