Лялька - Страница 47

Коли він повернувся до свого столу, на нього чекало повідомлення. Ендрю Форд, охоронець, номер четвертий у списку, ще з учорашнього ранку наполягав на особистій зустрічі з Вульфом. Поступово він ставав усе агресивнішим до поліціянтів, приставлених до нього для охорони. Вочевидь, замість нього туди навідувалася Бакстер, однак розгніваний грубіян лише вигнав її.

Бакстер знову повернула собі звичну неприступність та ще й довершила образ темним макіяжем і знудженим виразом обличчя, і, коли їх викликали до конференц-зали, Вульф сів поруч із нею.

— Доброго ранку, — невимушено промовив він.

— Доброго ранку, — різко відповіла вона, не дивлячись йому у вічі.

Він здався й відвернувся, щоб натомість поговорити з Фінлі.

1. (ГОЛОВА) — Наґіб Халід «Палій»

2. (ТУЛУБ) —?

3. (ЛІВА РУКА) — платиновий перстень, юридична фірма?

4. (ПРАВА РУКА) — лак для нігтів?

5. (ЛІВА НОГА) —?

6. (ПРАВА НОГА) — детектив Бенжамін Чемберс

А — Реймонд Тернбл (мер)

Б — Віджай Рана/Халід (брат/бухгалтер)

В — Джаред Ґарланд (журналіст)

Г — Ендрю Форд (охоронець/п’яниця/колька в дупі)

Ґ — Ешлі Локлен (офіціантка) або (дев’ятирічна дівчинка)

Д — Вульф

Вони всі мовчки дивилися на список, сподіваючись, що їх раптом охопить натхнення і очевидний зв’язок з’явиться сам собою. Перші двадцять хвилин наради вони витратили, сперечаючись між собою, і цим спонукали Сіммонса майже незрозумілим почерком неохайно написати на дошці їхній поточний прогрес. Побачивши той запис, вони остаточно переконалися в не надто вражаючих результатах.

— «Палій» має бути ключем, — сказав Фінлі. — Халід, його брат, Вульф.

— Його брат ніяк не був причетний до судового слухання, — промовив Сіммонс, додаючи цю примітку до списку. — Його там навіть не було.

— Можливо, коли Алекс повернеться з ім’ям, усе це набуде більшого сенсу, — знизав плечима Фінлі.

— Сумніваюся, — сказала Бакстер. — У Едмундса двадцять дві людини з такими ж перснями. Жоден із них не брав участі в розгляді справи Халіда.

— Як і Бен, хіба ні? — запитав Фінлі.

Після згадування його імені запала незручна тиша. Фінлі почувався винним за те, що почав цю тему, стривоживши своїх колег, так немов Чемберс був лише ще однією частиною головоломки.

— Чемберс був причетний до справи, однак не більше, ніж будь-хто присутній у цій кімнаті, — без емоцій відповіла Бакстер. — А навіть якби й так, як це пов’язує його з рештою прізвищ у списку?

— Як ретельно ми перевірили минуле цих людей? — запитав Сіммонс.

— Ми докладаємо всіх зусиль, однак допомога нам би не завадила, — сказала Бакстер.

— Що ж, такої в нас немає, — роздратовано відповів Сіммонс. — Вульфе, ти незвично мовчазний, маєш якісь думки?

— Якщо справа Халіда — це ключ, чому тоді я в одному списку з ним? Це не має сенсу. Вони жадали смерті «Палія», а разом з тим і смерті того, хто намагався його зупинити?

Запала незручна тиша.

— Може, тому, що це відома справа, — припустив Фінлі. — Можливо, у Бена теж було щось таке, що й привернуло увагу вбивці.

— А це ідея, — сказав Сіммонс. — Погляньмо.

Саме тієї миті до кімнати увірвався скуйовджений та спітнілий Едмундс.

— Перстень належить Майклу Ґейбл-Коллінсу, — переможно сказав він. — Старшому партнеру «Коллінс і Гантер».

— «Коллінс і Гантер»? Чому ця назва видається мені знайомою? — запитав Фінлі.

Вульф знизав плечима.

— Сорок сім років, розлучений, дітей не мав. Цікаво те, що минулої п’ятниці за обідом він зустрічався з партнерами, — продовжив Едмундс.

— Тобто ми маємо годин дванадцять між цією зустріччю та часом, коли знайшли «Ляльку», — сказав Сіммонс, додаючи до списку благородне ім’я.

— А його точно не було на судовому слуханні? — запитав Фінлі, ігноруючи роздратоване зітхання Бакстер.

— Я все ще працюю над цим, однак — ні, не офіційно, це точно, — сказав Едмундс.

— Тож ми ані на крок не наблизилися до встановлення зв’язку? — перепитав Фінлі.

— О, судове засідання і є цим зв’язком, — просто відповів Едмундс.

— Але ж ти щойно сказав, що цей хлопчина ніяк не був причетний до справи.

— Був. Вони всі були. Ми просто ще не з’ясували, як саме. Халід — це ключ.

— Але… — почав Фінлі.

— Рухаймося далі, — глянувши на годинник, перебив Сіммонс. — Джаред Ґарланд попросив, щоб його захист очолила детектив Бакстер. Я детально обговорив це з нею і очікую, що за потреби ви всі допоможете їй.

— Чекайте, чекайте, чекайте! — вигукнув Вульф.

— У зв’язку з цим упродовж решти сьогоднішнього дня та завтра в офісі її не буде. Вульф, звісно ж, буде тільки радий на час її відсутності продовжити працювати над її справами, — сказав Сіммонс.

— Я маю бути з Ґарландом, — промовив Вульф.

— Вважай, що тобі взагалі пощастило бути тут, після того, як мені вранці зателефонувала ти-знаєш-хто-дефіс-що.

— Сер, тут я підтримаю Вульфа, — сказав Едмундс, здивувавши всіх командним тоном.

У Бакстер був такий вигляд, наче вона була готова кинути в нього чимось.

— Убивця кинув виклик Вульфу. Якщо ми змінимо динаміку, невідомо, як він на це відреагує. Він може сприйняти це за образу.

— Добре. Я щиро сподіваюся, що так і буде, бо я вже все вирішив.

Едмундс похитав головою

— На мою думку, це помилка.

— Можливо, у мене немає докторського ступеня у грі «козаки-розбійники», як у тебе, але віриш чи ні, свого часу я вже мав справу з кількома вбивцями, — випалив Сіммонс.