Лялька - Страница 51

— Знаю, у вас є домовленості, але ми можемо це зробити, — Рорі із захопленням підготував виставу.

П’ять днів тому вони вже зустрічалися, коли Бакстер випадково познайомила його улюблену камеру з тротуаром біля Кентіш Таун. На щастя, Рорі був не з тих, хто триматиме зло, і, здавалося, він був щиро захоплений перспективою їхньої таємної домовленості.

Вони із Семом жваво пояснили, що неймовірно реалістичний ефект, який використовують у фільмах та театральних виставах по всьому світу, досягається тим, що під одягом людини ховають тонкий пакетик із кров’ю (зазвичай, презерватив). До задньої стінки цього пакетика прикріплюють маленьку петарду, тривожно схожу на крихітну динамітну шашку, щоб виштовхнути кров назовні. Замість джерела струму для іскри, яка й спричиняє іскру, застосовують годинникову батарейку й активізують її за допомогою саморобного приймача Рорі. І нарешті, щоб уникнути опіків та віддачі, між шкірою та вибуховою речовиною потрібно одягти товстий гумовий пасок.

Коли Андреа відійшла вбік, щоб подзвонити, Рорі припустився помилки в поводженні з «Глоком 22», яким вони збиралися застрелити Ґарланда, і необачно простягнув йому важку зброю так, неначе то був пакетик із чіпсами. Вочевидь, оглядаючи пістолет, Ґарланд почувався не у своїй тарілці, а Бакстер аж зіщулилася, коли він наївно зазирнув у дуло.

— На вигляд як справжній, — знизав плечима Ґарланд.

— Так і є, — радісно сказав Рорі. — Це кулі несправжні.

Він висипав у долоню Ґарланда кілька холостих куль.

— Патрони наповнені порохом для того, щоб створити спалах і звук пострілу, однак самої кулі там немає.

— Але ж із самого пістолета вилучили ударник, правильно? — запитала Бакстер, — інстинктивно пригинаючись, коли Ґарланд змахнув пістолетом у її бік.

— Ага, зазвичай так і роблять, — сказав Рорі, ухиляючись відповісти на очевидне запитання.

— А в цьому? — тиснула на нього Бакстер.

— Не зовсім, ні.

Бакстер схопилася за голову.

— Він повністю легальний, — виправдовуючись, сказав Рорі. — У мене є ліцензія. Ми знаємо, що робимо. Це абсолютно безпечно. Поглянь…

Він розвернувся до Сема, який налаштовував одну з відеокамер.

— Ти знімаєш? — запитав він.

— Ага, — стурбовано сказав Сем.

Без попередження, Рорі зняв запобіжник і натиснув на курок. Пролунав гучний постріл, а з грудей Сема вирвалися темно-червоні бризки крові. Андреа квапливо повернулася до них. Бакстер і Ґарланд нажахано витріщилися на калюжу крові, яка швидко збільшувалася. Сем кинув викрутку додолу і насупився на Рорі:

— Телепню, спершу я збирався переодягти футболку, — сказав він перед тим, як знову повернутися до камери.

— Це було неймовірно! — вигукнув Ґарланд.

Вони всі вичікувально глянули на Бакстер, хоча з виразу її обличчя було зрозуміло, що побачене її заледве вразило.

Вона розвернулася до Ґарланда.

— Ми можемо поговорити надворі?

Бакстер відімкнула авто, щоб вони могли поговорити наодинці. Вона згребла безлад із пасажирського сидіння на підлогу.

— Просто, щоб прояснити все до кінця, — почала вона. — Ми не збираємося фальсифікувати твою смерть. Це, напевно, найдурніше з усього, що я коли-небудь чула.

— Але…

— Я казала тобі, що маю план.

— Але хіба ти не…

— Ми вже й так занадто довірилися цим людям. Можеш собі уявити, що станеться, якщо з’явиться хоч слово про те, що столичній поліції доводиться фальсифікувати смерті людей, аби зберегти їм життя?

— «Аби зберегти їм життя» — важлива частина речення, — сказав Ґарланд, починаючи надзвичайно хвилюватися. — Ти мислиш, як поліціянтка!

— Я і є поліціянтка.

— Це моє життя і моє рішення.

— Я цього не робитиму, — сказала Бакстер. — Остаточна відповідь. Якщо ти не потребуєш моєї допомоги — гаразд. Але я маю план і прошу тебе довіритися мені.

Налякана словами, які щойно вирвалися з її вуст, Бакстер напружилася. Ґарланда вони так само здивували. Не марнуючи можливості використати свою неминучу загибель як інструмент зваблення, він потягнувся до руки Бакстер.

— Гаразд… Я вірю тобі, — промовив він, а потім показово заскиглив, коли Бакстер провернула його зап’ясток на себе.

— Добре. Добре. Добре, — скавчав він, доки Бакстер нарешті не відпустила.

— Повечеряємо? — спокійно запитав він.

— Я вже казала, ти не мій тип.

— Успішний? Рішучий? Вродливий?

— Приречений, — сказала вона, посміхнувшись, коли побачила, як із його обличчя сповзла самовдоволена посмішка.

Зазвичай вона не терпіла б його незграбних загравань, однак після неймовірно невдалого зваблення Вульфа минулого вечора, Бакстер просто насолоджувалась увагою.

— Гарна відмовка, якщо не захочеш піти на друге побачення, — сказав Ґарланд, швидко повернувши собі впевненість.

— Припускаю, що так, — посміхнулася Бакстер.

— Тоді це «так»? — з надією запитав Ґарланд.

— Ні, — посміхнувшись, сказала вона.

— Але це ж не зовсім «ні», так?

Якусь мить Бакстер над цим подумала.

— Ні.

***

Прожекторне освітлення наповнювало фальшивим місячним сяйвом, здавалося, безкінечні підземні архіви, відкидаючи довгі тіні між рядами металевих стелажів, сягаючи вузьких проходів, наче пальці, які тягнулися з темряви. Едмундс втратив відчуття часу, сидячи зі схрещеними ногами на жорсткій складській підлозі. Навколо нього був розкиданий вміст сімнадцятої коробки з речовими доказами з його списку: фотографії, зразки ДНК, покази свідків.