Лялька - Страница 52

І Бакстер, і Вульф усе одно були зайняті, тому він схопився за можливість навідатися до Центрального архіву, розташованого на об’єкті під охороною в передмісті Ветфорда. Майже п’ять виснажливих років знадобилося для того, щоб виконати неймовірне: відсканувати, підготувати та сфотографувати кожний запис, зроблений міською поліцією Лондона, однак фізичні речові докази все одно потрібно було зберігати.

Якщо речі в менш серйозних злочинах могли повертати родинам чи знищувати після терміну, встановленого судом, усі речові докази, які стосувалися вбивств і серйозних злочинів, зберігали без визначеного терміну. Якийсь час їх тримали в поліційних відділках, залежно від місця та можливостей, а потім перевозили до архіву з контролем температури та охороною. Дуже часто справи відкривали знову, коли з’являлися свіжі докази, свідчення, або коли завдяки новітнім технологіям вдавалося з’ясувати щось нове, тому ці різноманітні пам’ятки смерті зберігали значно довше за тривалість життя всіх причетних до справи.

Едмундс потягнувся й позіхнув. Кілька годин тому він чув, як хтось котив візка, однак тепер був сам у величезному складі. Не знайшовши нічого, що хоч якось могло пов’язати цих випадкових жертв із «Лялькарем», він обережно склав речові докази до коробки. Повернувши її на місце, він викреслив справу зі свого списку. І лише тієї миті усвідомив, що вже була 19.47. Голосно вилаявшись, він побіг до віддаленого виходу.

Щойно Едмундс пройшов охорону, йому повернули телефон, і коли він видряпався сходами на перший поверх, то з’ясував, що має п’ять пропущених дзвінків від Тіа. До того, як хоча б подумати їхати додому, Едмундс мусив повернути авто загального користування до Нового Скотленд-Ярда.

***

Вульф сидів біля бару «Пес і Лис» на головній вулиці Вімблдон, допиваючи вже другу пінту «Естрелла». За такої прохолодної погоди він єдиний наважився зайняти столик надворі, особливо тепер, коли над головою збиралися загрозливі дощові хмари, однак він не хотів пропустити, як Бакстер повернеться до своєї модної квартири в будинку навпроти. О 20.10 він побачив, як її чорне «ауді» мало не врізалося в пішохода на розі, а потім зупинилося на прилеглій вулиці. Вульф залишив решту свого, тепер уже теплуватого пива й пішов. Коли у світлі фар з’явилася Бакстер, він був у десяти метрах від неї. Потім відчинилися пасажирські дверцята, і з авто вийшов незнайомий йому чоловік..

— Десь поруч точно мають продавати равликів, і я з’ясую, де саме, — промовив він.

— Хочеш, щоб тебе знудило під час твоєї останньої трапези? — із глузливою посмішкою запитала Бакстер.

— Я відмовляюся помирати до того, як покладу першого огидного, слизького, брудного молюска собі до рота.

Бакстер відчинила багажник, витягла сумки та замкнула авто. Відчувши, в якому незручному становищі опинився, Вульф запанікував і, коли вони почали рухатися, пригнувся за скринькою для пошти. Бакстер та її знайомий вже майже пройшли повз нього, але потім все ж таки помітили ошатного чоловіка, який зігнувся на тротуарі.

— Вульф? — не вірячи власним очам, запитала Бакстер.

Вульф невимушено підвівся й посміхнувся, так, наче для них було цілком нормально так вітатися.

— Привіт, — сказав він і подав руку зухвало вбраному чоловікові. — Вульф… або Натан.

— Джаред, — сказав Ґарланд, потиснувши йому руку.

Вульф виглядав здивованим.

— А, так ви…

Помітивши нетерпеливість на обличчі Бакстер, він не закінчив запитання.

— Що в біса ти тут робиш? Чому ховаєшся?

— Я боявся, що це може поставити нас у незручне становище, — промимрив Вульф, жестом вказуючи на Ґарланда.

— А тепер це не так? — запитала вона, червоніючи. — Можеш дати нам хвилинку? — сказала вона Ґарланду і той пройшов вулицею далі.

— Я прийшов, щоб вибачитися за минулий вечір і ранок і, взагалі-то, за все, — сказав Вульф. — Я подумав, ми могли б десь перекусити, однак, здається, в тебе вже є плани.

— Це не те, чим здається.

— Це нічим не здається.

— Добре, бо це не так.

— Я радий.

— Правда?

З усіма цими недомовками розмова ставала все напруженішою.

— Я краще піду, — сказав Вульф.

— Так і зроби, — відповіла Бакстер.

Він розвернувся й пішов у протилежному від станції напрямку, лише для того, щоб утекти. Розлючена на себе, Бакстер вилаялася, а потім наздогнала Ґарланда в кінці вулиці.

Розділ 18

П’ятниця, 4 липня, 2014 [5.40]

Тієї ночі Бакстер майже не спала. Вони з Ґарландом повечеряли неподалік від її будинку в кафе «Руж», але, як з’ясувалося, равликів там не подавали. У показовому розчаруванні, ще до того як офіціант сумнівного французького походження встиг запропонувати йому якийсь інший неїстівний делікатес, Ґарланд відразу ж замовив стейк. Бакстер була надто спантеличена неочікуваним візитом Вульфа, а тому не змогла скласти йому гарну компанію і, незважаючи на всі намагання Ґарланда, о 22.00 відправила його додому.

Бакстер доклала всіх зусиль, щоб самотужки винести сумки вузькими східцями нагору до своєї квартири, бо знала, що, якби погодилася на допомогу Ґарланда, він побачив би в цьому підтекст, якого там не було. Вона відімкнула двері та зайшла до своєї квартири з однією спальнею. Ковзаючи на дерев’яній підлозі, до неї підбіг її кіт Відлуння, щоб привітати господарку. Завдяки легкому бризу з оглядового вікна, у квартирі було освіжаюче прохолодно. Роззувшись, Бакстер понесла речі до спальні й поставила їх на товстий білий килим. Нагодувавши Відлуння, вона потішила себе келихом червоного вина, забрала з вітальні лептоп і залізла на ліжко.