Лялька - Страница 53

Більше п’ятдесяти хвилин Бакстер безцільно клацала посилання в Інтернеті, перевіряла електронну пошту, перечитувала вартісні новини у Фейсбуці за останній місяць. Ще одна її подруга завагітніла й надіслала запрошення на дівочу вечірку в Единбурзі. Бакстер обожнювала Шотландію, однак написала неприродно дівчаче повідомлення з вибаченнями, що не зможе приїхати, хоча навіть не зазирнула до щоденника.

Її думки знову повернулися до Вульфа. Минулої ночі він досить чітко висловив свої почуття, а точніше їхню відсутність. Трохи раніше того дня він схопив її так міцно, що на руках залишилися синці, а потім заявився до неї із запрошенням на вечерю. Це лише через відчуття провини? Чи він жалкував, що відштовхнув її? І чи була вона впевнена, що він і справді її відштовхнув? Бакстер набридло про це думати, і вона налила собі ще один келих вина й увімкнула телевізор.

Ґарланд не повинен був померти аж до суботи, «Лялькар» відійшов на другий план, і в пізньому випуску новин більше йшлося про нафтовий танкер, який перекинувся біля узбережжя Аргентини, й тепер у напрямку до Фолклендських островів із нього витікало більше трьох сотень галонів нафти за годину. За вечерею Ґарланд сподобався їй трохи більше, однак вона мусила визнати, що навіть у суботу його затьмарять маленькі нещасні пінгвіни, які страждали від такого забруднення.

Лише тоді, коли вони вичерпають усі можливі теми для розмов щодо виливу нафти, як-от ціни на акції, різноманітність дикого життя на Фолклендських островах, малу ймовірність терористичного втручання, можливість поширення нафти через Атлантичний океан і забруднення британських берегів (що було взагалі нереальним), вони повернуться до вбивств, щоб обговорити розумне пояснення дуже публічного ставлення Ґарланда до адресованих йому погроз. Це аж ніяк не заспокоїло Бакстер, тому вона вимкнула телевізор й аж до світанку читала книжку.

Лише після шостої ранку вона відкрила лептоп і проглянула веб-сторінку газети. Згідно з безпрецедентними вимогами для колонки Ґарланда «Оповідки ходячого мертвяка», останній випуск газети завантажували щоранку в один і той же час, перемістивши на сайт основну частину віртуальної власності. У центрі екрана не закривалося надокучливе відео з продажу парфумів, косметики чи фільму із Шарліз Терон. Коли воно зрештою з останнім акордом таки зникло, Бакстер побачила коротке оголошення, яке вони склали разом із Андреа. У нього вже було більше сотні уподобань:

«Ексклюзивне одногодинне інтерв’ю для того, хто запропонує найвищу ціну (до 9.30 за британським часом), відбудеться суботнього ранку в одному із Лондонських готелів. 0845 954600».

Попри відвертість Ґарланда в його статтях упродовж усього тижня, Андреа була впевнена, що спокуса всесвітнього ексклюзиву з чоловіком, приреченим на смерть, стане надто сильною, щоб їй опиратися. План Бакстер був не більше ніж простим відволіканням уваги. Андреа допоможе заздалегідь підготувати запис півгодинного інтерв’ю з Ґарландом, яке потім суботнього ранку покажуть «наживо». Коли вся світова преса неминуче кинеться до обраного ними столичного готелю, повідомивши вбивці несправжнє місцезнаходження Ґарланда, він уже буде в безпеці на іншому боці країни в руках Служби захисту громадян.

Ефективність плану спиралася на банальну ймовірність: жадібність і корисливість журналістів, неминучі бої між безмежно впливовими каналами новин та показову «секретність» місця зустрічі. Вони оприлюднили запис із проханням, щоб покупці повідомляли свої пропозиції та залишали контактні дані. Звісно ж, це було марним, однак пояснило б присутність Андреа з телекамерою в готелі. Для такого обману Ґарланд обрав вестибюль готелю «МЕ London» у Ковент Ґарден. Коли Бакстер запитала чому, він відповів, що просто хотів неперевершено виглядати в кадрі.

Бакстер глянула на годинник, закрила лептоп і переодяглася в тренувальне вбрання. Коли вона ступила на тренажер, сонце піднялося вже досить високо над містом для того, щоб крізь вікна осявати вітальню. Заплющивши очі від сліпучого світла, вона одягла навушники і збільшувала гучність, аж доки музика не заглушила ритмічний звук її кроків.

***

Коли Андреа підійшла до дверей «СтарЕльф Пікчерс», на яких нещодавно з’явилося нове графіті, Сем уже почав готувати Ґарланда. Учора пізно ввечері їй подзвонив Ґарланд, благаючи допомогти йому.

— Ти ж знаєш, ми можемо впоратися з цим, — сказав він.

— Я впевнена, що в Емілі були причини на те, щоб сказати «ні», — заперечила Андреа.

— Поліція зв’язала їй руки, а тобі ні… Прошу.

— Я можу ще раз поговорити з Емілі.

— Вона зупинить нас, — здавалося, Ґарланд був у відчаї. — Щойно ми це зробимо, у неї не буде іншого вибору, окрім як підіграти. Вона так само, як і ми, знає, що це мій найкращий шанс.

Андреа відповіла після довгої паузи.

— Будь на «СтарЕльф» о восьмій, — зітхнула вона, молячись, що вчиняє правильно.

— Дякую.

Андреа зайшла всередину. Поки Сем налаштовував передавач, Ґарланд розстібав ґудзики на сорочці.

— Доброго ранку. Що це за новий мистецький шедевр на дверях? — зробила вона комплімент Сему.

— Ці бісові діти-скейтери знову намагалися пробратися всередину, — пробурмотів він, повертаючись до Ґарланда. — Я вже казав Рорі більше їх сюди не впускати.

— Передай, будь ласка, підкладку, — сказав Сем, вказуючи на товстий захисний ремінь на столі позаду неї, який мав поглинути силу вибуху.