Лялька - Страница 80

— Я знаю, це трохи занадто, але в мене може не бути іншої нагоди так убратися, тож я і обрала цю сукню.

Ешлі відкоркувала червоне для себе та біле для Вульфа. Вони розмовляли в кухні, поки вона час від часу помішувала їжу, й зачепили усі шаблонні теми на першому побаченні: родина, хобі, бажання, використовуючи найнезначніші зв’язки, щоб перекинути місток над прірвою між темою розмови та однією з їхніх найкумедніших та перевірених історій. Несподівано Вульф здався собі схожим на власного батька. І вперше, відколи все це почалося, вони обоє почувалися нормально, так немов перед ними не відкривалося невизначеного майбутнього, так, неначе перший спільний вечір усе ще міг перерости у дещо особливе.

Вечеря, яку приготувала Ешлі, була смачною. Вона постійно перепрошувала за «підгорілі шматочки», хоча Вульф так і не знайшов жодного. Ешлі вилила залишки з кожної пляшки у їхні келихи, коли подавала десерт, і розмова стала більш меланхолійною, однак не менш захопливою.

Ешлі застерегла Вульфа, що після приготування їжі у квартирі могло стати нестерпно спекотно. Коли він знічено закотив рукава сорочки, опіки на лівій руці радше заінтригували її, аніж відштовхнули. Вона підсунулася ближче, щоб уважніше роздивитися, і, зачарована, обережно пробіглася пальцями по вразливій, зарубцьованій шкірі.

Вульф знову відчув аромат полуниці від її волосся, а в диханні — солодкий запах вина, коли вона повернулася, щоб глянути на нього, у кількох дюймах від його обличчя, дихаючи з ним одним повітрям.

Вовча маска.

Вульф здригнувся, й Ешлі відхилилася назад. Видіння відразу ж зникло, однак було вже запізно. Він повністю зруйнував момент і бачив відмову, що відбилася на її обличчі. Він відчайдушно бажав зберегти те, що вже було найприємнішою ніччю на його пам’яті.

— Вибач, — сказав він.

— Ні, це ти вибач.

— Ми можемо спробувати знову? Ну, ти знаєш, твоя долоня на моїй руці, ти дивишся на мене… і так далі.

— Чому ти відсахнувся від мене?

— Я відсахнувся, але не від тебе. Остання людина, яка була так близько від мене, це був чоловік, який намагається нас убити… Вчора.

— Ти бачив його?

Очі Ешлі розширилися від здивування.

— На ньому була маска.

Вульф пояснив, що сталося біля посольства. Щось про те, як він зіткнувся з чоловіком у масці вовка, як глянув йому у вічі та відмовлявся відвертатися, розпаливши в Ешлі щось, і вона поступово ще раз наблизилася до нього. Її долоня знову опустилася на його руку. Він міг відчути ледь вловимий натяк на вино в її диханні. Вона глибоко вдихнула і відкрила вуста.

У Вульфа задзвонив телефон.

— Прокляття!

Він глянув на екран і вже майже поклав слухавку, однак потім, перепрошуючи, всміхнувся до Ешлі й підвівся, щоб відповісти.

— Бакстер?.. Хто?.. Ні, не роби цього… Де?.. Я буду за годину.

Схоже, його слова роздратували Ешлі, й вона почала прибирати зі столу.

— Отже, ти йдеш?

Її акцент підкорив Вульфа, і він уже майже передумав, почувши в її голосі розчарування.

— Друг потрапив у халепу.

— Може, йому варто зателефонувати в поліцію?

— Не в таку халепу. Повір мені, якби це був хтось інший, я б розповів йому куди йти.

— Напевно, це хтось особливий.

— Особливо докучливий… так.

***

Едмундс розплющив очі й кілька секунд не міг зрозуміти, де він знаходився. Він відлежав собі руку, заснувши на купі паперів, і витріщився на стелажі навколо. Едмундс був надто виснажений і поєднання темряви й тиші виявилося для нього забагато. Опанувавши себе, глянув на годинник на зап’ястку: 21.20.

— От же лайно!

Він повкидав усе, що лежало на підлозі, назад до коробки з доказами, поставив її на полицю і побіг до виходу.

***

Вульфу заледве вистачило грошей, щоб оплатити просто здирницьку вартість поїздки на таксі, і він вийшов з авто перед Гемінґвеєм на Вімблдон Гай-стрит. Він продерся крізь натовп любителів випити на свіжому повітрі й показав у барі посвідчення.

— Вона пішла до туалетів, — сказала йому дівчина за стійкою. — Там із нею хтось. Ми б викликали швидку, та вона наполягала подзвонити спершу вам. Зачекайте-но, ви ж той Вульф. Той самий Вульф!

До того часу, як дівчина встигла витягти з кишені телефон із камерою, Вульф уже прямував до туалетів. Він подякував офіціантці, яка була така ласкава посидіти з Бакстер, поки він приїде, і відпустив її. Потім присів біля Бакстер. Вона все ще була при свідомості, однак відповідала лише, коли він ущипнув її чи покликав на ім’я.

— Як у давні гарні часи, — сказав він.

Він натягнув їй на голову піджак, щоб приховати обличчя, передбачивши, що дівчина за барною стійкою вже розповіла кожному фотографу-аматору, що чоловік із новин у жіночій вбиральні. Він згріб Бакстер на руки й виніс її.

Швейцар розчищав їм шлях через натовп. Вульф більше переймався тим, щоб винести жінку з отруєнням надвір, перед тим, як її знову знудить, аніж про її добробут, однак був вдячний за допомогу. Він поніс її далі вулицею і майже впустив на вузьких сходах, коли піднімався до її квартири. Якимось дивом він зміг відімкнути вхідні двері й почув гучний звук радіо. Спіткнувшись у спальні, він поклав її на ліжко.

Вульф зняв її черевики та зв’язав волосся ззаду, як безліч разів раніше, хоча й ненадовго. Потім пішов на кухню, щоб принести миску, і вимкнув музику, нагодував Відлуння. У раковині було дві порожні пляшки вина і він вилаявся, що не запитав у працівників бару, скільки ще вони їй налили.