Лялька - Страница 79

Тієї миті прибула команда криміналістів, і Едмундс скористався можливістю втекти. Він вибачився перед Сіммонсом, сказавши, що йому потрібно закінчити паперову роботу в офісі, а тоді спустився й побіг до станції метро.

***

У Вульфа запискотів телефон. Він глянув на коротке текстове повідомлення:

«Я заслужила це раніше. Вечеря? Цьом, Л.»

— Чого шкіришся? — запитав у нього Фінлі, коли вони поверталися до Нового Скотленд-Ярда.

Вульф не звернув на нього уваги і набрав номер у повідомленні.

— Привіт, детективе Вульфе.

— Привіт, місіс Локлен.

Фінлі здивовано глянув на нього.

— Звідки в тебе цей номер?

— Пам’ятаєш Джоді, з якою ви вже зустрічалися раніше?

— Яка написала на мене скаргу?

— Еге ж. Вона зателефонувала другові, який зателефонував другу, який знає тебе.

— Я здивований, що ти хочеш повечеряти, — сказав Вульф.

Фінлі знову здивовано глянув на нього.

— Що ж, бачить Бог, що ми обоє погано поснідали, — засміялася вона.

— Я хотів сказати і вважаю, що заборгував тобі вибачення.

— Я не прийму їх, якщо затримаєшся. О сьомій?

— У тебе, припускаю?

— Боюся, що так. Вони дізналися, що ти мене покинув.

— Я гарно помиюся перед цим.

Фінлі не потурбувався навіть відреагувати на це.

— Тоді добре. До зустрічі, Вульфе.

Вона поклала слухавку ще до того, як він зміг відповісти. Вульф зупинився.

— Виходить, мені тебе прикривати? — запитав Фінлі.

— Мені треба декуди з’їздити.

— Скористайся отим непоганим лосьйоном після гоління, який ми подарували тобі на день народження, а ще не одягай ту жахливу блакитну сорочку, яку ти завжди одягаєш.

— Мені вона подобається.

— У ній ти схожий на вагітного. Слова Меґґі, не мої.

— Щось іще?

— Розважся, — з посмішкою сказав Фінлі.

***

— Я завжди можу сказати, коли ти брешеш, старий дурню, — промовила Бакстер.

Вона зіткнулася з Фінлі на кухні й по-буденному запитала про Вульфа. Після того, як він не відповів уперше, вона п’ять хвилин мучила його допитом. Він починав ламатися, й вона це знала.

— Йому недобре.

— Головний біль?

— Ага.

— Але ж перед цим ти казав, що у нього болів шлунок.

— Я те й мав на увазі: шлунок.

— Зачекай-но, ні. Ти сказав: головний біль.

Вона майже насолоджувалася, піддаючи свого друга тортурам.

— Гаразд. Ти перемогла. Він поїхав до Ешлі Локлен.

— Сіммонс сказав, вони посварилися.

— Вони помирилися.

— То чому не поїхав ти?

Фінлі не знав, що й відповісти, однак розумів, що Бакстер його не відпустить.

— Мене не запрошували.

— Запрошували?

— На вечерю.

— Вечерю?

Раптом веселий настрій Бакстер згас, і вона затихла. Фінлі не був упевнений, що варто сказати далі, тож зайнявся приготуванням кави. Коли він озирнувся, щоб запропонувати і їй, Бакстер уже пішла.

Розділ 26

Середа, 9 липня, 2014 [19.05]

Вульф сподівався, що, прогулявшись під дощем вулицею Пламстед, зможе змити сильний аромат свого нового лосьйону після гоління. Оббризкавшись подарунком, який йому зробили з найкращими намірами, Вульф розпилив трохи й на стіни у своїй квартирі, сподіваючись, що це зможе відігнати те, що б там не шкреблося за пластиковою нішею. Півгодини (а таке траплялося рідко) він витратив на те, щоб вибрати бездоганне вбрання та причесати волосся, знервовано готуючись до першого побачення за багато років, от тільки зрештою мав такий же вигляд, як і будь-якого іншого дня.

Дорогою до Ешлі він зайшов до магазину і купив по пляшці червоного та білого вина, упізнавши в ньому улюблене Бакстер, а потім у лавці по сусідству купив останнє — букет. Непримітні квіти мали такий приземлений вигляд, що Вульф усерйоз замислився, а чи не виклав він щойно кругленьку суму за те, що саме по собі виросло у старому відрі, звідки він і витягнув їх.

Вульф піднявся до багатоквартирного будинку і привітався з двома поліціянтами, які охороняли вхід. Вони йому не надто зраділи.

— Ми написали на вас скаргу, — з вигуком сказала йому поліціянтка.

— Ви ще пожалкуєте про це, якщо я наприкінці тижня помру, — сказав Вульф.

Він посміхнувся, а от жінка — ні. Вульф прослизнув між ними та постукав у двері Ешлі.

— Спробуй цього разу не кидати її у сльозах… друже, — сказав поліціянт, який помітно заздрив їхньому побаченню.

Вульф проігнорував коментар, однак, коли через двадцять секунд Ешлі так і не відчинила, пожалкував, що не відповів, хоча б для того, щоб заповнити ніякову тишу. Коли вона зрештою відімкнула нові засуви, встановлені на дверях задля її безпеки, то виглядала неймовірно. Вульфові здалося, що він почув, як інший чоловік голосно зітхнув позаду нього. Ешлі була вбрана в мереживну білу сукню й заколола волосся вгорі так, що воно спадало вільними локонами. Вона виглядала, наче причепурилася для походу в оперний театр, але задля тихої вечері вдома цього здавалося до смішного занадто.

— Ти спізнився, — різко промовила вона, а потім відступила назад у глибину квартири.

Вульф нерішуче пройшов за нею всередину та грюкнув дверима, закриваючи видовище жалюгідним гаргульям, які спостерігали за ними.

— Виглядаєш неперевершено, — сказав він, пожалкувавши, що не одягнув краватки.

Він передав їй вино та букет, який вона ввічливо поставила у вазу з водою, вочевидь намагаючись оживити квіти.