Лялька - Страница 82

Нарешті вони полювали на мисливця.

Розділ 27

Четвер, 10 липня, 2014 [07.07]

Крізь відчинені двері в кімнату вривалося сліпуче світло, відкидаючи на ліжко незрозумілі тіні. Вульф розплющив очі. У кімнаті Бакстер він був сам, повністю одягнений, лежав поверх ковдри. Його розбудив звук ритмічних кроків, який долинав із сусідньої кімнати.

Із значними зусиллями він встав і зібрав свої черевики біля ліжка там, де й скинув їх учора. Він пройшов до вітальні, залитої сонцем, і мляво помахав Бакстер, яка вже була вбрана в одяг для тренувань, ще й досі з кривобоким хвостиком, який він зав’язав їй минулої ночі. Якби він так гарно не знав Бакстер, то сказав би, що вона виглядала бадьорою та відпочилою. Їй завжди вдавалося швидко відновлюватися. Це була одна з причин, чому вона змогла так довго приховувати свою виснажливу проблему.

Коли він пройшов до кухні-студії, щоб зробити собі кави, Бакстер навіть не подякувала йому.

— Ще маєш… — почав він.

Бакстер дотримувалася швидкого темпу й на її шкірі виднілися крапельки поту. Її роздратувало те, що довелося зняти навушники, щоб почути його.

— Ще маєш зайву зубну щітку? — запитав Вульф.

У них завжди була невисловлена домовленість, згідно з якою Бакстер зберігала набір необхідних засобів гігієни на той випадок, якщо Вульфу доведеться залишатися наглядати за нею. На якомусь етапі це стало звичною справою. За такої невинності, як це виглядало, не дивно, що Андреа так підозріливо ставилася до їхніх стосунків.

— Нижня шухляда у ванній, — коротко відповіла вона і знову одягла навушники.

Вульф відчув, що вона чекає сварки, проте вирішив не давати їй приводу. Із Бакстер завжди так. Їй було соромно за свою поведінку, і вона висловлювала це показовою ворожістю.

Чайник закипів, і Вульф підняв чашку, без слів запитуючи, чи захоче вона теж випити кави. Бакстер голосно фиркнула і знову витягла навушники.

— Що?

— Я питаю, чи хочеш ти кави?

— О, я ж не п’ю кави. І ти знаєш про це краще від інших. Я п’ю лише вино та кумедні на вигляд коктейлі.

— Це означає ні?

— Це так ти про мене думаєш, хіба ж не так? Бідолашна п’яничка, яка навіть не може подбати про себе.

Рішучість Вульфа ослабла.

— Я так не думаю, — сказав він. — Просто повертаючись до кави…

— Мені не потрібно, щоб ти непокоївся так, знаєш? А тепер можеш прибрати цей щасливий благородний та зверхній вигляд. Зроби мені послугу: наступного разу не переймайся.

Чим більше вона говорила, тим більше збивалося її дихання.

— Хотів би я не перейматися цього разу! — закричав він. — Мені слід було кинути тебе повзати на підлозі в тому туалеті, замість того щоб псувати собі вечерю.

— О так, твоя вечеря з Ешлі Локлен. Як мило. У мене гарне передчуття стосовно цих стосунків. Гадаю все вигорить, хоча б на той час, поки когось із вас жорстоко не вб’ють упродовж наступних чотирьох днів!

— Я йду на роботу, — сказав Вульф, прямуючи до дверей. — До речі, будь ласка.

— Я не знаю, чому ти робиш це сам, — закричала до нього Бакстер. — Це ніби називати одну корову стадом.

Вхідні двері грюкнули, й від цього картина нью-йоркського пейзажу зісковзнула зі стіни. Бакстер переповнював адреналін, тому вона збільшила швидкість на тренажері, знову одягла навушники і зробила гучніше.

***

Вульф прийшов до офіса в жахливому настрої й відразу кинувся до столу Фінлі, де сидів його друг, згораючи від нетерпіння почути подробиці про побачення з Ешлі.

— Навіщо в біса ти це зробив? — випалив Вульф.

— Повтори?

— Сказав Бакстер про мою вечерю з Локлен.

— Я не хотів говорити, але вона знала, що я щось приховую.

— Тоді варто було щось вигадати!

— Мені слід зробити це зараз?

Вульф спостерігав за тим, як Фінлі, вічне джерело веселощів і позитиву у відділку, перетворюється на забіякуватого друзяку із Ґлазґо, яким був колись. Вульф витягнув руки з кишень на той випадок, якщо швидко доведеться реагувати, адже про лівий хук Фінлі ходили легенди.

— Це те, що зробив би друг, — сказав Вульф.

— Я друг і Емілі теж.

— Ще одна причина. Тепер ти зробив їй боляче.

— О, це я зробив їй боляче? Я? — Фінлі говорив дуже тихо, а це завжди було поганим знаком. — Я роками спостерігав за тим, як ти водиш за носа те дівчисько. Що б там між вами не було, це вже коштувало тобі шлюбу, а віз і нині там. А це означає, що або ти насправді хочеш її, але надто слабкий, щоб кинутися з головою у прірву, або ні, і тоді ти надто слабкий, щоб відштовхнути її. У будь-якому разі тобі залишилося лише чотири дні.

Вульфу забракло слів. Фінлі завжди і в усьому підтримував його.

— Тобі вести, я вмиваю руки, — сказав Фінлі, підводячись.

— Я поїду з тобою.

— Ні, не поїдеш.

— У нас о десятій нарада, — сказав Вульф.

— Прикриєш мене, — з гіркотою всміхнувся Фінлі.

Коли виходив, він різко поплескав Вульфа по спині.

***

О 9.05 Вульф проігнорував ще один дзвінок від доктора Престон-Гол і будь-якої миті очікував, що йому подзвонить заступник комісара. Фінлі зопалу пішов геть, і тепер він чув, як в іншому кінці офіса Бакстер кричить на когось.

Едмундс на все це не звертав уваги. Упродовж останніх десяти хвилин він готував папери, які хотів обговорити з Вульфом, і з нетерпінням чекав на його реакцію. Він зібрав усі документи і, коли йшов до Вульфа, подумки повторював вступні слова.