Лялька - Страница 45

— Моррісонс.

— Ні, я хотіла сказати… Я пас.

Бакстер знизала плечима й повернулася до своєї коробки.

***

Вульф одягався вже більше п’яти хвилин, однак усе одно стояв посеред похмурої спальні чекаючи, поки викрики у сусідній кімнаті притихнуть. Бакстер звинуватила Андреа у тому, що вона користується стражданнями інших, і Андреа сприйняла це за образу, навіть попри те, що, без сумніву, так і було. Андреа у свою чергу звинуватила Бакстер у тому, що вона п’яна, і це теж образило останню, навіть попри те, що без сумніву, так і було.

Коли суперечка перейшла на стосунки Вульфа та Бакстер, він нарешті вийшов із схованки.

— Як довго це вже триває? — випалила Андреа їм обом.

— Я з Бакстер? — невинно запитав Вульф. — Не будь смішною.

— Смішною? — ображено крикнула Бакстер, і це аж ніяк не полегшило становище. — То для тебе смішна навіть думка про те, що я можу тобі подобатися?

Вульф лише зіщулився, достеменно знаючи, що хай би там що він зараз не сказав, це буде неправильним.

— Я нічого такого не мав на увазі. Ти ж знаєш, що я вважаю тебе прекрасною, розумною, неймовірною.

Бакстер самовдоволено всміхнулася Андреа.

— Неймовірною? — закричала Андреа. — І ти й досі намагаєшся це заперечувати? — вона розвернулася до Бакстер. — Виходить, ти живеш тут із ним?

— Я б не жила у цій паскудній дірі, навіть якби від цього залежало моє життя, — заперечила п’яна Бакстер.

— Гей! — вигукнув Вульф. — От спасибі. Тут просто треба зробити ремонт.

— Ремонт? Радше знести! — засміялася Андреа, щойно вступивши у щось липке. — Усе, про що я прошу, це щоб ти був чесним. Яка вже тепер різниця?

Вона підійшла ближче, щоб поговорити з Вульфом, дивлячись йому у вічі.

— Натане…

— Енді…

— У тебе роман? — спокійно запитала вона.

— Ні! — у розпачі заревів він. — Це ти викинула наш шлюб як непотріб!

— Ви двоє впродовж багатьох місяців практично жили разом. Невже ти й справді думаєш, що я повірю, що у вас не було сексу?

— Що ж, ми гарно розважилися! — вигукнув їй в обличчя Вульф.

Він ухопив пальто і, грюкнувши дверима, вийшов із квартири, залишаючи Андреа наодинці з Бакстер. Перед тим, як хтось із них промовив хоч слово, запала довга тиша.

— Андреа, — м’яко промовила Бакстер, — ти ж знаєш, що ніщо у світі не принесло б мені такого задоволення, як розповісти тобі погані новини… але нічого не було.

На цьому сварка закінчилася, роки підозр і звинувачень було зітерто одним відвертим реченням. Вражена, як те, у що вона так беззаперечно вірила, насправді ніколи не траплялося, Андреа сіла на коробку.

— Ми з Вульфом лише друзі, нічого більше, — промовила Бакстер, більше для себе, аніж для Андреа.

Якою ж вона була дурепою, сумніваючись у їхніх, без сумніву складних, стосунках, спрагла до затишку й підтримки через смерть Чемберса, у паніці від можливої перспективи втратити найкращого друга.

Вона знизала плечима. Їй варто звинувачувати лише випивку.

— Хто та жінка на фотографії з Натаном? — запитала Андреа.

Бакстер перевела погляд на неї.

— Мені не потрібно її ім’я, — виправдовуючись сказала вона. — Лише… він гарно її знав?

— Досить гарно. Вона не заслужила… — Бакстер мусила ступати обережно, щоб не розкрити жодних деталей убивства Віджая Рана. — Вона не заслужила нічого з цього.

— Як він тримається?

— Чесно? Це нагадало мені колишні часи.

Андреа розуміюче кивнула, надто добре пам’ятаючи заключний акт їхнього шлюбу.

— Це все надто особисте, надто великий тягар. І знову поглинає його, — сказала Бакстер, докладаючи зусиль, щоб якомога чіткіше описати зміни у характері Вульфа, які помітила лише вона.

— Варто замислитися, а чи не цього домагається вбивця, — сказала Андреа. — Потоптатися по його мозолях, переконатися, що Натан так зосередиться на тому, щоб упіймати його, що навіть не думатиме, як захистити себе.

— А хіба впіймати вбивцю й захистити себе не одне і те ж?

— Не обов’язково. Натан може втекти, однак не робитиме цього.

Бакстер ледь помітно всміхнулася.

— Ні, не робитиме.

— Ти ж знаєш, колись ми вже мали майже таку ж розмову, — сказала Андреа.

Бакстер здавалася настороженою.

— Не хвилюйся, я нікому не казала і ніколи не скажу. Це я до того, що ми вже вирішували, що робити.

— Одне слово Сіммонсу, і він відсторонить його від справи, але я не можу так із ним вчинити, — сказала Бакстер. — Краще нехай він буде там, бореться, аніж просто сидітиме тут і чекатиме власної смерті.

— Тоді рішення таке: мовчи. Просто допомагай йому чим зможеш.

— Якби нам тільки вдалося врятувати хоч одного з них і довести, що вбивця не такий вже й геніальний, яким здається…. усе не видавалося б таким безнадійним.

— Чим я можу допомогти? — щиро запитала Андреа.

Несподівано Бакстер дещо спало на думку, хоча й було дуже ризиковано обговорювати такі важливі речі з жінкою, яку вже заарештовували за поширення у світовій пресі суперечливих матеріалів. Вона й думати не збиралася про дурнувату пропозицію Ґарланда сфальсифікувати його смерть, однак якщо в неї була змога хоч раз використати пресу як союзника, а не як супротивника, то, можливо, існував інший спосіб збільшити їхні шанси на виграш.

Андреа здавалася щирою і дійсно дуже непокоїлася за Вульфа. А ще вона була найбільшою надією Бакстер на успішне втілення її плану.