Лялька - Страница 76

— Химерний у тебе погляд на загальну картину, — сказав він.

— За волею долі у мене гарний захист.

— Не те, що я хотів би лускати твою бульбашку, але з того, що я бачив, якщо Бог існує, то у нас дуже серйозна проблема, тому що він грає проти нас.

— Тоді добре, що я говорю не про Бога. Лише те, що життя — кумедна річ.

— Наприклад?

— Наприклад, життя привело тебе до мене цього ранку, ми — двоє людей, які б ніколи не зустрілися, щоб зрештою я таки отримала змогу спокутувати те, що зробила багато років тому.

Вульфа це заінтригувало. Підсвідомо він роззирнувся навколо, щоб переконатися, що їх ніхто не слухає. Ешлі так зачарувала його, що він майже забув, де вони знаходилися. Бездоганній жінці було не місце в такому оточенні. Порівняно з Ендрю Фордом та його припадками в люб’язному посольстві, Ешлі була його діаметральною протилежністю.

— Пообіцяй, що дозволиш мені закінчити, до того як ти… просто пообіцяй.

Вульф, ніби захищаючись, схрестив руки на грудях і відкинувся на спинку стільця. Вони обоє знали, що Едмундс знайшов п’ять тисяч із рахунку Віджая Рана.

— Чотири роки тому я працювала барменшею в пабі у Вулвічі. Це був важкий період для нас. Максу був лише рік, і я намагалася розлучитися з його батьком, який узагалі-то виявився не надто порядною людиною. Я могла працювати лише неповний день, поки за Максом приглядала моя мама.

Віджай був там постійним відвідувачем. Найчастіше він приходив на обід, і ми трохи подружилися. Йому не раз доводилося бачити мене в сльозах через гроші, чи розлучення… чи як завжди. Він був добрим. Залишав мені чайові в десять фунтів, які я намагалася повернути йому, але він просто хотів допомогти, і це багато що означало.

— Можливо, він хотів дечого більше, аніж просто допомогти, — з гіркотою відповів Вульф.

До Халідового брата приязності він не відчував.

— Він був не такий. Мав родину. Якось він прийшов до мене з пропозицією. Сказав, що його друг втрапив у халепу з поліцією, але він знав, що той був невинний. Віджай запропонував мені п’ять тисяч просто за те, щоб я сказала, що дорогою додому у визначений час бачила когось. От і все.

— Ти дала неправдиві свідчення? — похмуро запитав Вульф.

— Я була у відчаї, і мені соромно визнавати, що я погодилася. Я не думала, що це щось могло надто змінити, а на той час ми з Максом отримували п’ятнадцять фунтів.

— Це змінило все.

Вульф втратив будь-які залишки прихильності до Ешлі й розлючено дивився на неї.

— Нехай так. Як тільки я зрозуміла, що збрехала у справі «Палія», то запанікувала, — Ешлі починала плакати. — У мене був Макс. За всі гроші світу я б не допомагала дитячому вбивці вийти сухим із води. Тому пішла просто до будинку Віджая — ти мусиш повірити мені — і сказала, що не зможу цього зробити. Я не згадувала про його причетність чи гроші. Просто сказала, що помилялася.

— І що він на це сказав?

— Намагався умовити, однак, гадаю, він про все здогадався. Дорогою додому я подзвонила в юридичну фірму, яка представляла мої свідчення.

— «Коллінс і Гантер».

— І мене з’єднали з одним зі старших юристів.

— Майклом Ґейбл-Коллінсом?

— Так! — здивовано вигукнула Ешлі.

Інформацію про його смерть ще не оприлюднювали.

— Я сказала йому, що хочу відмовитися від своїх свідчень, а він почав погрожувати мені, безупинно теревенив про наслідки мого вчинку та в чому мене можна звинуватити: неповага до суду, перешкоджання розслідуванню поліції, можливо, навіть причетність до вбивств! Він запитав мене, чи не хочу я опинитися за ґратами, а коли я розповіла про Макса, він сказав, що залучить соціальні служби і вони навіть можуть відібрати його в мене.

Навіть від самої згадки про ту жахливу розмову Ешлі помітно тремтіла. Вульф передав їй серветку.

— Це була надто гучна справа, і фірма зробила б, що завгодно, лиш би не втратити її, — сказав Вульф.

— Він сказав мені тримати «дурного язика за зубами» і що докладе всіх зусиль, щоб не допускати мене до зали суду. Це останнє, що я чула особисто від нього. Потім я бачила, як розгортаються події, як ти намагався зупинити людину, якій я допомогла звільнитися і я… Мені так шкода.

Вульф мовчки підвівся з-за столика, витягнув гаманця й кинув поруч зі своєю напівпорожньою тарілкою десять фунтів.

— Не переді мною тобі варто вибачатися, — сказав він.

Ешлі розплакалася. Вульф вийшов із кафе, залишаючи без захисту самотню жінку в кутку, за чию безпеку відповідав.

Розділ 25

Середа, 9 липня, 2014 [10.20]

Едмундс почувався виснаженим. З архівів він зрештою-таки вийшов о 6 ранку і вже менше аніж за годину сидів за спільним столом в офісі. Він сподівався подрімати до того, як офіс заповнять ті, кому пощастило мати кращий розклад, однак йому завадив Сіммонс, який важко опустився на стілець поруч з ним о 7.05. Виявивши робочу етику та одержимість майже такі ж, як і Едмундс, він почав свій день, завершуючи пошук семи прізвищ, які залишилися зі списку.

Едмундс надіслав Тіа повідомлення зі словами про те, що він скучив за нею і що зробить усе можливе, щоб увечері повернутися вчасно. Він навіть запропонував вийти десь повечеряти. Едмундс вагався перед тим, як натиснути «відправити». Думка про додаткові години на ногах здавалася не надто привабливою, але він подумав, що мусить докласти зусиль, адже його гризли докори сумління за невинну, однак осудливу брехню про чергування.