Лялька - Страница 77

Продемонструвавши на внутрішній нараді команди свою обізнаність стосовно листів злочинців, тепер він неофіційно став спеціалістом із кримінальної поведінки для всього відділку, попри те, що не мав для цього потрібної кваліфікації та ще й не отримував за це жодної фінансової винагороди. Заступник комісара попросила його підготувати звіт щодо останньої записки, яку вбивця так сміливо підклав Вульфу.

Джо знадобилося небагато часу для того, щоб встановити, що кривавий відбиток із записки збігався зі зразком із колючого дроту на огорожі. Тому Едмундс дійшов переконливого висновку, що лист був не більше ніж іще одним глузуванням. Убивця вказував на неважливість своєї помилки в Уельсі й фактично надав їм зразок своєї ДНК, щоб довести, що їм не вдасться зупинити його. А те, що він вирішив передати послання особисто, вказувало на збільшення рівня його зростаючого комплексу бога і давало Едмундсу змогу припустити, що за п’ять днів він збирався видовищно все закінчити.

Едмундс різко прокинувся. На екрані перед ним його чекав напівготовий звіт і курсор нетерпляче блимав наприкінці останнього слова. Заставка ще навіть не активувалася. Напевно, він просто на мить заплющив очі, однак чомусь від цього стало тільки гірше. Запропонувавши Сіммонсу приготувати чаю, він пішов на кухню. Чекаючи, доки закипить чайник, він бризнув собі на обличчя холодною водою над забитою чашками раковиною.

— Тобі знову дісталося?

Едмундс закінчив витирати обличчя і спіймав Бакстер на тому, що вона цупила в нього гарячу воду. Темні кола під його очима підкреслювали синці від зламаного носа.

— Це Тіа врізала тобі? — зневажливо запитала вона.

— Я вже казав тобі, що перечепився через кота.

— Нехай. Ти знову «перечепився через кота»?

— Ні. Я не лягав спати.

— Бо?

Дотепер йому вдавалося тримати в таємниці свої візити до архівів. Він вирішив нарешті довіритися Бакстер, однак потім передумав.

— Диван, — сказав він, знаючи, що вона охоче прийме проблеми у стосунках, як достатнє пояснення. — Над чим ти сьогодні працюєш?

— Якийсь хлопець зістрибнув з мосту Ватерлоо та втонув. Залишив записку та все інше. Дуже ймовірно, що це найвідвертіше самогубство за всю історію, от тільки після огляду місця злочину констебль, не маючи на це жодних підстав, заявив, що це підозріло. Після цього ми пройшли аж до Блумсбері, де знайшли калюжу крові. Вочевидь, хлопчина сам дістався до відділення невідкладної допомоги — загадку розгадано.

Бакстер важко зітхнула, однак Едмундс подумав, що це звучало значно цікавіше, ніж те, як він провів свій день.

— Бачив Вульфа? — запитала вона.

— Його не було.

У кухонних дверях з’явився Блейк.

— Готова?

— Уже йду, — сказала Бакстер, виливаючи свою каву та додаючи чашку до вже й без того, нестійкої на вигляд, купи в раковині.

***

Андреа вийшла з таксі саме завершуючи телефонну розмову з Вульфом. Без сумніву, це була марна спроба, адже на її кінці лінії чувся шум авто, а з його боку гомін метушливої вулиці, якою він ішов.

Вона хотіла порадитися з ним. Знімальна група вже готувалася до вирішального дня «Лялькової саги», який невпинно наближався до завершення. На жаль, у Вульфа був не той настрій, щоб розмовляти з нею.

Він дорікнув їй та її команді за трансляцію точного місця розташування Ендрю Форда в посольстві і, можливо, несправедливо, звинуватив її у сприянні діям убивці з уже й без того параноїдальним та божевільним розумом, показавши по телевізору протест. Вона без заперечень вислухала його монолог, навіть попри те, що він був повністю несправедливим, оскільки кожний канал новин у світі робив те саме.

Коли вона запропонувала повечеряти разом, він сказав їй дати йому спокій і кинув слухавку. Хоча Андреа й ніколи не говорила цього вголос, вона злилася на нього за те, що він був такий дріб’язковий та зопалу робив висновки, враховуючи, що це могла б стати їхня остання розмова. З того, як він розмовляв, було очевидно, що йому заледве спадало на думку, що до наступного вівторка він може й не дожити, тим самим змушуючи Андреа замислитися, чи не заступив він зрештою за розмиту межу між оптимізмом і запереченням.

Елайджа тиснув на неї стосовно відповіді про підвищення, і це займало більшість її думок ще від їхньої зустрічі. Вона розчарувалася в собі за невизначеність таких вагань. Якоїсь миті вона була сповнена рішучості відмовитися й піти з тими рештками моральної цілісності, що лишилися, а вже наступної впевнено збиралася погодитися на посаду, яку все одно займе якщо не вона, то хтось інший.

Минулого вечора вона обговорювала це з Джефрі, коли вони під вечірнім сонцем сиділи у внутрішньому дворику свого маленького, але гарно облаштованого саду.

Як і в усьому іншому у стосунках між ними, Джефрі не намагався вплинути на її рішення. Саме тому вони так гарно ладнали. Він поважав незалежність Андреа, до якої вона так звикла за час шлюбу з Вульфом. Вони з Джефрі обирали час, аби провести його разом, але ніколи не потребували цього.

Як і решта світу, Джефрі спостерігав за розвитком історії «Ляльки», однак його реакція ніколи не виражалася в чомусь більшому, аніж підняти брову на стиль розмови Андреа, більше схожий на сенсаційні новини; її необґрунтовані припущення чи навіть «годинник смерті», який навіть сама ж вона вважала абсурдною й ницою вигадкою. Єдине, чого він просив, так це, щоб Андреа була обережною. На його полицях було чимало книжок про війну, із яких він знав, що впродовж усієї історії посланців обирали за їхнє вміння спілкуватися, за швидкість, із якою вони можуть дістатися потрібного вуха, та, що найтривожніше, за їхню замінність.